Ольга Буіна Ніхто нікого

Ніхто нікого так ніколи за минуле не пробачав
Ніхто нікого так ніколи із роботи не стрічав
Ніхто нікому так ніколи про кохання не говорив
Ніхто нікого так ніколи не чекав і не любив


Ніч, темно в кімнаті
Голос твій лунає у хаті
Говорив про сонце і небо, про світлу любов, бо для нас це потреба


День, ми разом з тобою
Гуляємо містом, горою крутою
Сонце сідає — ми знову в кімнаті
Говорим про нас, почуття мов крилаті


Ніхто нікого так ніколи за минуле не пробачав
Ніхто нікого так ніколи із роботи не стрічав
Ніхто нікому так ніколи про кохання не говорив
Ніхто нікого так ніколи не чекав і не любив


Ти — моє сонце, ти — моє небо
Більше нікого мені і не треба
Як говорив, так сталося з нами
Обійми стали не просто словами


Ніхто нікого так ніколи за минуле не пробачав
Ніхто нікого так ніколи із роботи не стрічав
Ніхто нікому так ніколи про кохання не говорив
Ніхто нікого так ніколи не чекав і не любив


Ніхто нікого так ніколи не чекав і не любив


Ніхто нікого так ніколи за минуле не пробачав
Ніхто нікого так ніколи із роботи не стрічав
Ніхто нікому так ніколи про кохання не говорив
Ніхто нікого так ніколи не чекав і не любив